Инфо        19 ноября 2016        68         0

Історія як антикварна трагедія, київські пагорби, спроба «деконструкції» актуальної історії київських пагорбів)

Спроба «деконструкції» актуальної історії київських пагорбів)
Існує рівень знання, що належить доксі – так званому універсальному здоровому глузду. Це здебільшого безіменні теорії та судження, які балансують на поверхні пересічної свідомості (лишаючись, тим не менш, укоріненими в найглибші структури несвідомого) і які постачають незаперечні відповіді на безліч питань, що насправді потребують ретельного розгляду і аналізу.

Саме тому найважчими для обґрунтування стають не якісь парадоксальні факти, а найбільш прості й загальновідомі, якщо ті раптом вимагають перегляду чи уточнення. Найсумніше, що джерелами формування докси зазвичай стають найбрудніші калюжі домислів і невігластва, що обумовлюють ставлення до сьогодення, пророкують майбутнє і пояснюють минуле.

Подібні «пояснення» минулого і дискурс, породжений ними, заслуговують пильної уваги, оскільки саме вони відповідають за формування іншої історії: далекої від наукових баталій, гіпотез і обізнаної непевності; історії гнучкої, керованої зовнішніми силами, але зрозумілої для більшості і на свій лад «продуктивної».

Сприйняття історичного простору, такого як київські пагорби (простору гіперзнакового, але водночас і глибоко інтегрованого в повсякденне життя міста), так само відбувається крізь безіменне псевдоісторичне марево пояснювальних та легітимуючих оповідей. Розглядаючи цей процес, можна чимало говорити про «наративний поворот» у соціальних науках, що стався у 80-х роках хх ст. і обумовив нове розуміння історіографії.

Можна наводити приклади структуралістських досліджень та історико-філософських студій, що обґрунтували новий статус історичного дослідження як оповіді, що намагається пояснити залежність і послідовність «фактів», а не шукає універсальних формул людського буття. Доречною була б і згадка про неабиякий вплив книги Гайдена Вайта «Метаісторія», в якій процес творення історії зображено «винайденням сюжету, який зміг би упорядкувати події у взаємопов’язану послідовність».

Але – боже ж мій! – як це все далеко від української історії у її абстрактному загальнонародному сприйнятті, з її неподоланою й досі плеканою шароварщиною на експорт; зрештою від київської історії, що заклякла у часі й розлетілась мільйонами фрагментів, застиглих на туристичних листівках й акварелях з андріївського. На сторінках комерційних видань і сайтах будівельних інституцій можна щодня віднайти чимало зразків подібної історії, одразу впізнаваної за ностальгійним стилем і трагедійною риторикою. її аналіз надає чимало сюжетів для роздумів, особливо, якщо приймати підтекст подібних опусів за офіційну позицію тих сил, що мають безпосередній стосунок до трансформаційних проектів міського простору.

В очі впадає показова епізодичність такої історії Києва, її подрібненість на тисячі маленьких історій, присвячених окремим частинам міста, монументам чи спорудам. і, на жаль, не свідчить це ані про занепад «великої оповіді» в дусі Ф. ліотара, ані про народження на вітчизняних теренах жанру мікроісторії, адже оповіді ці створено із суворим розрахунком на споживача-туриста, увазі якого пропонується шматочок клонованої старовини.

«Листівковизація», наслідком якої стають специфічні історичні конструкти, обрамлені у нині вже канонічний дизайн (пожовклі дореволюційні листівки і жовто-рожевий туман старих фото стали символами романтики «старого Києва»), створює справжні історичні «бренди». (Вочевидь, найкраще продається Київська русь і дореволюційний «Булгаковський» Київ. а от київське бароко дещо відстає у цих перегонах через надлишкову складність й історичний дуалізм).

Історію подібного ґатунку – епізодичну й редуковану до історії окремих пам’яток – Ф. ніцше називав історією антикварною. на відміну від двох інших типів історичного опису, монументального і критичного, антикварна історія, з одного боку, допомагає людині зберігати і шанувати минуле, але з іншого – призводить до його спотворення.

За межами саморобного й ілюзорного світу антикварної історії – сиве марево забуття. Жодна подія чи об’єкт цього світу неспроможні віднайти свого масштабу, оскільки все тут постає однаково важливим і цінним. Цей світ не бажає змін, оскільки прагне все лишити в межах знайомого і звичного. Антикварна історія не здатна надихати прикладом величних подій, демонструючи їхні причини і наслідки, не будучи монументальною історією. Прагнучи змінити навколишній світ, вона має стати іншою – критичною історією, здатною «судити», «засуджувати» і «руйнувати» минуле.

Зрозуміло, що цей епатаж ніцше не має нічого спільного ані з більшовицькими, ані з нацистськими чи найновітнішими програмами ліквідації історичних просторів, і жодним чином не суперечить закликам до збереження «старого Києва» сьогодні. його спрямовано на знищення «луб’яної» історії, зацикленої на іконах і будьонівках, для подальшого створення такого бачення міського простору, де не було б семантичної пустки між значущими острівцями історії.

Нетривка цілісність, в яку зрідка вдається скластись фрагментованим образам міста, відзначається показовою плинністю і аморфністю «несправжніх» («неісторичних») його частин, що, будучи лише сміттям історії, не вимагають особливого ставлення з боку масштабних реконструкційних програм

Подальша «деконструкція» найбільш типових текстів «новокиївського» дискурсу антикварного ґатунку виявляє чимало спільних рис. так, наприклад, історичне тіло міста описується в термінах постійної руйнації, знищення і занедбаності, масштаби яких з роками тільки зростають. ніщо нове (в описі жодної історичної доби) не є добрим, а старе (рештки утопічної «золотої ери») лише «латається», щоб зникнути геть під навалою нової хвилі злої долі.

Г. Вайт окреслив би цей тип історичного дискурсу як трагедію, яка щоразу обирає новий об’єкт театральної загибелі (при цьому частково складається враження, що головним фактором історичної цінності постає саме його ліквідація). Тисячами сторінок прирікається Київ на існування у вигляді втіленої ретроспекції ідеалізованої минувщини.

Ностальгійна історія завжди апелює до попередніх часів, визнаючи їхню вищість. у київському випадку домінантними епітетами стали «древній», «святий» і «християнський», що вже тривалий час досить успішно продовжують підміняти собою всі наступні століття нібито несправжньої історії. Нетривка цілісність, в яку зрідка вдається скластись фрагментованим образам міста, відзначається показовою плинністю і аморфністю «несправжніх» («неісторичних») його частин, що, будучи лише сміттям історії, не вимагають особливого ставлення з боку масштабних реконструкційних програм.

…що ж зрештою ми отримуємо з історії як консервативної трагедії антикварного характеру? що може дати суспільству подібна історія київських пагорбів? Так вже виходить, що якісна історія має погану звичку залишатись на сторінках наукових видань, тоді як неякісна – комерційна, епатажна чи політична – широко транслюється і тиражується.

З приводу ефекту надлишковості неякісної історії знову згадується Ф. ніцше та його застереження про те, що водночас із пізнанням такої історії виникають відраза й іронічне самоусвідомлення, які роблять кожного неофіта пасивним і нездатним до творчості. Але навіть той факт, що суцільні часові шари опиняються похованими у нетрях «історії брендів» через неспроможність самофінансування, не є найбільшою проблемою цього історичного дискурсу.

Набагато більший острах викликає відчуття, що зображення історії міста як історії незалежних антикварних утворень поділяється також інституціями, причетними до реконструювання міського простору, тобто тих, які мали би дбати в першу чергу про цілісність і органічність урбаністичного середовища.

Сумним наслідком цього стає нескінченність монологічних проектів, які піднімають горизонт Правого берега до рівня лаврської дзвіниці. зрештою виявляється, що від листівки до будівельного майданчика – лише один крок. і без жодних зусиль зробить цей крок той, хто усвідомлює, що цінність руїн після їхнього поховання у котловані розбудови «справжньої європейської столиці» тільки зростатиме.

Автор: Маріанна Давиденко
Джерело: журнал “АСС”

© 2016, . Все права защищены.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Captcha Captcha Reload