Садово паркове мистецтво подарувало людству безліч прекрасних садів, що створені у різних стилях. Але є серед них особливі, рідкісні – містичні сади.
Чіткого визначення такого саду не існує. Саме слово «містика» грецького походження і означає «загадковий», «таємничий», у духовному значенні – сакральна релігійна практика, що має на меті переживання безпосереднього єднання з богом.
З цього погляду Сади Фонтана міста Нім є чи не найкращим втіленням саме такого поняття «містичний сад». Рівних їм в Європі немає.
Передісторія сада почалася ще до нашої ери… У Провансі, в 40 км від Середземного моря, стоїть стародавнє місто Нім. Перше поселення на Кавальєр горі утворило кельтське плем’я Volgues Arecomigues. Пагорб обрано за стратегічними мотивами, а також завдяки наявності щедрого 
джерела води. Його вважали оселею бога Немаусуса (Nemausos) – місцевого божества джерела, води, весни, хранителя цього місця. Тутешній воді приписували чудодійну силу та цілющі властивості, сюди приїжджали на поклоніння. Навколо священного джерела виростає місто-фортеця Нім (назва походить від імені бога Nemausos). Культ Немаусуса підтримувався століттями.
Взагалі, воду на території стародавньої Галлії обожнювали із доісторичних часів. Вірили, що в ній живуть Духи, божества. Їм вклонялися, приносили дари, здійснювали жертвоприношення. До них приходили з проханням про чудо зцілення, в них омивалися та залишали зліпки хворих частин тіла.
Культ джерел, річок і струмків був розповсюджений надзвичайно широко. Цікавим з цього приводу є історичний факт, занотований ще Арістотелем: у галлів існував дуже давній ритуал, в якому вони для забезпечення легітимності своїх новонароджених занурювали їх у Рейн. Якщо дитина плавала, то вона була законна.
Згадаймо народний звичай чи прикмету: під час прощання із якимось місцем, куди неодмінно хотілося б повернутися, треба кинути монетку у воду. Це відголоски прадавніх культових дарувань божествам води.
Минули віки… У Галльській війні на шляху Рима став Нім. Місто не бере у ній участі і стає зразковою 
колонією Рима – «Колонією Августа Nemausos». Розуміючи важливість для міста культа джерела, з політичних міркувань римляни включають його до свого культу імперії.
В чому його суть? В давніх культах присутнє втілення богів у живих людей, постійне чи тимчасове. Тимчасове вважали можливим завдяки жертвоприношенню з метою напитися свіжої крові (або використанню рослин), що допомагало вищому Духу вселитися в тіло виконуючого ритуал. Згодом, за теократичної форми правління, правителі прирівнювалися до богів. Отже повинні в очах народу виконувати їх функції, в тому числі відповідати за родючість землі, тварин, людей. В прадавні часи різними народами святкувалися священні шлюби рослинних і водних стихій для збільшення 
родючості. Такі обряди запозичили і римляни, внісши їх до культу імперії. Це була справжня містерія. Спочатку вона проходила як таїнство, недоступне для сторонніх очей, і в ритуалі брали участь тільки цар і жрець. Пізніше – як театралізоване культове свято. У ньому імператор чи актор у ролі нареченого брав шлюб з богом (Духом) води, рослин, землі, котрий був втілений в образі людини, жерця чи актора.
Місцем відправлення культа імперії в Німі був район джерела, де побудовано храмовий комплекс Августеум.
Археологічні відкриття П’єра Гроса у 1984 р. були подібні вибуху бомби для вченого світу і дозволяють нам сьогодні уявити це святилище. Біля підніжжя гори у глибокому басейні у вигляді конуса знаходиться саме джерело (1). У ті часи басейн називали Німфеї. Він мав напівкруглі сходи, що вели 
до храмового комплексу (2). Через місток (4) потрапляєш на майдан (6) перед храмом Діани (13). Вода джерела після греблі (5) перетікає до місця, де здійснювали жертвоприношення – вівтаря (8). Тут вона, омиваючи вівтар, мала особливий ритуальний сенс, схожий на «воду вічності». Храмовий комплекс літерою «п» обнімає джерело. Поряд храм Діани (13).
Чому саме Діані присвячено храм? Культ Діани відомий із часів доісторичної Італії. Її шанували як богиню лісів та диких звірів, вірили, що вона дарує чоловікам та жінкам потомство, допомагає матерям народжувати. Святилища, присвячені Діані, широко розповсюджені з V ст. до н. е. по всьому Середземномор’ю (як побічний доказ шанування Діани статуї богині є у багатьох садах світу і у наступні віки.) Саме культ Діани, на думку вчених, став витоком виникнення культів поклоніння деревам.
Священне джерело і храм Діани… Союз води і рослинності…
У XVIII ст. води джерела для міста стало замало. Почалася перебудова басейну та водосховища. Після руйнації на місці язичницького святилища у 1741 р. військовий інженер Жан Філіп Марешаль розбиває регулярні сади – Сади Фонтану у стилі барокко. Збережена головна ідея місця – сакральне джерело, якому підпорядкована вся структура Садів. Без змін залишилися лише руїни храму Діани. Марешаль терасує схил гори, доріжки оточує балюстрадами. Висаджено велику кількість листяних дерев, сосен, кедрів. Вода джерела із басейна потрапляє у Великий канал, що тече містом.
Сьогодні Сади Фонтана прикрашають ще й інші більш пізні елементи садово паркового мистецтва. 
На терасах гори, зі сторони джерела, влаштовано серію штучних каскадів, що тонуть у зелені. Кожен каскад стікає у невеличку водойму, вкриту німфеями. Доріжка в’ється через штучні гроти. Зних через завісу крапель води відкривається прекрасна панорама саду. Сади мають неймовірну енергетику, її відчуваєш навіть шкірою. Тебе охоплює благоговійне відчуття від присутності якогось згустку часу відразу багатьох століть, матеріалізованого і містичного. А як же інакше? Це ж місце тисячолітніх поклонінь джерелу, місце молитов і пристрасного очікування чуда сті лькох поколінь людей, місце здійснених незчисленних таємничих ритуалів, місце, де земні царі намагалися взяти шлюб з природними стихіями.
Шурхотить під ногами відсипка, дзюркочуть струмені каскадів, шелестить листя, пронизане сонячним промінням, майорять квіти – сад живе, але якось ніби обережно, скромно, як той вірний слуга свого вельможі. Вельможі часу чи Духу Немаусуса?..
Тераси, що ведуть на гору, тонуть в оглушливому тріску цикад та п’янких ефірах хвої. Лише біля храму Діани та її «трону» на вівтарі панує якась містична тиша. Тут все завмерло і ніби прислухається до далекого шепоту століть. А може це відбиток німого жаху жертвоприношень, що здійснювались тут у сиву давнину.
Сад ніби завмер. Але пульсує серце Фонтану, б’ється для нас кришталево чистою водою джерела, що несе нам невичерпну святу любов до життя через тисячоліття…
Автор: Мирослава Кізілова, ландшафтний архітектор
Фото предоставлены автором статьи
Источник: ЛАНДШАФТ. дизайн
