Початком для минулорічного CANactions виявився швидкий кінець проекту Wonderland.ua, що мав на меті згуртувати молодих українських архітекторів під одноіменним європейським сітьовим лейблом. На відміну від виставки Wonderland.ua, що робилась спільно, невеликим гуртом однодумців (принаймні, протягом реалізації проекту), перший CANactions вже радше нагадував заклик, що виходив з єдиного, чітко окресленого, організаційного центру, але був достатньо відкритим і всеохопним, щоб до нього могло приєднатися якомога ширше коло потенційних учасників.
Одного дня безперервних презентацій й переповненої зали глядачів (багато в чому завдяки цілому потягові прибулих вночі до Києва харків’ян) виявилось достатньо, щоб CANactions продовжив не тільки своє існування, але й подальший, стрімкий розвиток. Фестиваль цього року діяв за якісно інших умов. В організаційному сенсі він спирався на створений влітку «Архітектурний клуб» — неприбуткову громадську інституцію, засновану зусиллями ініціативної групи київських архітекторів: Віктора Зотова, Володимира Приймака, Віктора Кудіна, Петра Маркмана.
Дієвим початком Клубу став, в буквальному сенсі, ремонт одного із закинутих підвальних приміщень Будинку архітектора, де б змогли розміститися кімната для зустрічей, кав’ярня й інші функції, необхідні для роботи новоствореної організації. Поки що статут «Архітектурного клубу» й основні напрямки його діяльності, як і слід очікувати, перебувають на стадії становлення, однак вже протягом кількох останніх місяців відбулася ціла низка цікавих подій, серед яких – круглий стіл, присвячений конкурсу на «Мистецький Арсенал», лекція Генріха Фільварова про новий генеральний план Києва, і, звісно ж, CANactions, успіх і розголос якого, справді, перевершив всі можливі очікування.
Вийшовши далеко за межі вузького формату «дня швидкого обміну ідеями», вкладеного в серію коротких презентацій, CANactions цього року, на відміну від попереднього, включав масштабну виставку й майстер-класи відомих європейських архітекторів. Це вдалося здійснити завдяки співорганізатору події – Інституту архітектури в Дессау (DIA), а саме, завдяки невтомним старанням одного з викладачів, керівникові бюро anOtherArchitect Деніелові Дендрі. Власне, він, у парі з директором бюро Zotov&Co Віктором Зотовим, і виступили кураторами фестивалю.
Головним результатом події слід вважати не стільки реалізацію змісту її досить умовно означеної теми – «Новітні технології проектування», скільки витворення щільного, насиченого, вкрай різноманітного мультикультурного світового контексту, що і виявилось запорукою уваги як з боку більш ніж тисячі відвідувачів, так і, в цілому, широкої громадськості.
Загалом у виставці взяли участь 25 архітектурних бюро з країн Європи, Північної Америки й Азії, причому розмаїття проектів сягало від концептуально-диґітальних студентських робіт зі студій Лондонської архітектурної асоціації до реальних конструктивних рішень одного з найвідоміших в царині сучасної інженерії німецьких бюро Bollinger+Grohmann, включаючи жанри ландшафтної архітектури, вуличного дизайну й інсталяцій в публічному просторі (деякі з виставкових проектів ми демонструємо нижче).
Серед лекцій та майстер-класів найпомітнішими видались виступ професора Альфреда Якобі, присвячений історії DIA та проблемам розвитку європейських міст, Деніела Дендри з останніми проектами його бюро, а також експериментальні підходи до проектування, представлені в рамках лекцій Марко Вануччі, OPENSYSTEMS та Шеджея Бушана, Zaha Hadid.
Вітчизняна частина CANactions складалася з 10-ох презентацій молодих українських архітекторів і студентів, чиї проекти одночасно розглядалися в рамках спеціального конкурсу, переможці якого отримували право на навчання в DIA протягом одного семестру. Ними виявились харків’яни Іван Малинка й Максим Юровніков з проектами на екологічну тематику.
По завершенні офіційної програми, на вечірці в підвалі разом із бульбашками шампанського в повітрі ширяла ще одна ідея – проведення наступного року в Києві міжнародного архітектурного бієнале. Хоч би якою істотною не виглядала ця перспектива, не менш значущим видається й інший напрямок, метою якого є об’єднання локальних спільнот в боротьбі довкола дійсного розвитку міста.
Йдеться про можливість співпраці «Архітектурного клубу» з такими організаціями як «Урбаністична лабораторія» при Центрі візуальної культури Києво-Могилянської Академії, а також громадського руху «Збережи Старий Київ». Створення й реалізація спільних проектів в стосунку до існуючого міського простору, а особливо його «гарячих точок», які б засновувалися на співпраці активістів, архітекторів та гуманітаріїв, сьогодні, як видається, є найефективнішим з можливих шляхів для Києва до європейського міста.
Автор: Ксенія Дмитренко, Олексій Карпович
Джерело: журнал «АСС»
